Steve Kyiv (stevekyiv) wrote,
Steve Kyiv
stevekyiv

... все на свете — только песня на украинском языке.

Киянин, поет Леонід Кисельов (1946 — 1968) за свої 22 роки увійшов в антологію і російської поезії, і літератури української. В останні роки життя перейшов у віршах з російської на українську. Помер від важкої хвороби 1968 року...

«Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете — только песня
На украинском языке.»

***
Не йму віри політикам,
Ані тим, що підтримують існуючі суспільні лади,
Ані тим, що базікають про нові
І нишком колючий дріт припасають
Для своїх кібернетичних раїв.
Державні системи бувають кращими й гіршими.
За деяких вже зовсім не можна жити.
І тоді з подивом виявляєш,
Що жити все ж таки можна,
І сам не знаєш — радіти чи гидувати
З цієї людської властивості.
Вірю в Слово.
Велике, палаюче, наче сонце, Слово,
Що було на початку всього,
І було Богом.
(І це слід розуміти буквально,
Як вчить Августин).
1968

Пісня про Марію Примаченко
Я бачив ту землю, куди я піду,
І ляжу, і тілом зігрію,
Щоб вічно цвіли в українськім саду
Настурції Ваші, Маріє.
Танки проходили,
А квіти незламані.
Коні пробігли,
А квіти незаймані.
Люди йшли,
А квіти незаймані.
Це ж Маріїн сон!
І виходило,
Що війна мине,
Виходить — бігме —
Що і гроза мине,
І буде мати, і буде син.
Настурції.
[...]
[1968]

***
Катерина
Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
Освятивши невимовним болем
Все прийдешнє, кожну нашу мить,
Йде вона, і мов велике коло,
Біле небо наздогін летить.
Про дівочу цноту, про калину
Не співай, поете, не квили,
Бо іде сьогодні Катерина
Тим шляхом, що наші кревні йшли.
Вилами розхитували трони,
Руйнували все старе дотла,
Тільки би Шевченкова Мадонна
В сніжне небуття не полягла!
Тільки би вона донесла сина
До свого народу, до людей.
Біле поле. Біла Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
1968

***
Ой впилася, моя матінко, від ножа,
А заснула, моя матінко, край коня.
Пісня
Не дайте, щоб заснула край коня,
То наша мати. Іншої не буде,
Бо кине вас. І піде межи люди
Чужинними шляхами навмання.
Не дайте, щоб заснула край коня.
Сурмлять газети, радіо гука,
Що живемо у віці атомовім,
І хоч за все ми заплатили кров'ю,
Та час вже других цінностей шука.
Історія не є ракетний жах,
Вона мов шлях від чужини до хати.
І щастя буде. Тільки ви не дайте,
Не дайте, щоб впилася від ножа.
1968

***
Я ніхто для тебе, як Улісс —
Пам'ятаєш — в давнім грецькім міті.
Шерхлими вустами непомітно
До її волосся доторкнись.
Я ніхто для тебе. І дарма
До твоїх долоней серце лине.
Всю її — кохану і єдину —
Винести очима крадькома.
Я ніхто для тебе. То моя
Власна доля і нічна скорбота.
І востаннє — пошепки вже — потай
Видихни легке її ім'я.
1968

***
Ти полинеш сиза, наче птах.
Твій полинний присмак вабить серце.
Ти по липню вибіжиш у серпень,
Мов по линві, бгаючи мій страх.
Питиму розлуку, як вино.
І колись, блідим зимовим ранком
Чорний птах, сумний, немов прочанка,
Тихо сяде на моє вікно.
1968

***
Як була я молоденька,
Колихала мене ненька.
А як стала підростати,
Стали хлопці колихати.
1968

Ніч у Кракові
Хмари повстяні, немов кирея,
На дахи лягли, на димарі.
Ніч, і дощ, і вулиця — над нею
В далечінь простують ліхтарі.
Ніч страшна, як перша ніч Потопу.
В темнім небі чорні корогви,
Готика слов'янської Європи,
Празькі замки, краківські церкви.
В темнім небі, наче на театрі,
Сунуть із безодні, із глибин
Обриси Карпат, Високі Татри.
Чеські села, київські горби.
І до ранку в темряві, в пустелі,
В атомовім сяйві блискавиць
Молиться сусідка із готелю,
Сива католичка з Катовиць.
Борони солдатів, Мати Божа,
Всі ж бо кревні, всі вони сини.
Від докорів, і від куль ворожих,
І вночі від марень борони!
1968


***
Язык не может сразу умереть,
Скоропостижно люди умирают,
Но медленно озера высыхают,
И тихо высыхают русла рек.
Язык заброшен, но ни днесь, ни впредь
Своей вины ничем не искупить нам.
В ночной тиши за горло схватит бред,
И днем самих себя нам будет стыдно.
Он бьется перепелкою в сетях,
Расставленных вечернею газетой,
И вспыхивает пламенем в стихах
Тычины — гениального поэта.
Язык не может сразу умереть.
1966

***
Торопятся поэты и цари.
Для них малы отпущенные годы.
К поэтам ясность строчки и свобода
Приходят поздно, что ни говори.
И у царей достаточно забот —
Держава не прочней, чем столбик ртутный.
Повесить всех врагов ужасно трудно,
Вдруг кто-нибудь остался, вдруг живет.
Но умирают в юности поэты
И в очень древнем возрасте цари.
И остается песня недопетой,
И корчатся на плахе бунтари.
1965


***
Я позабуду все обиды,
И вдруг напомнят песню мне
На милом и полузабытом,
На украинском языке.
И в комнате, где, как батоны,
Чужие лица без конца,
Взорвутся черные бутоны —
Окаменевшие сердца.
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете — только песня
На украинском языке.
1963
Tags: facebook, Киев, Україна, вірш, вічне, мова, поезія, поет, поэзия, поэт, стихоТворение, талант, історія
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments