September 23rd, 2010

Kyiv, Steve

Музыка. Традиции. Фольк. Йодль. Jodler.

Мне лично очень нравится и данная манера пения и атмосфера, сопровождающая эти народные швейцарские (и австрийские) посиделки :)
Йодль (Jodeln) присутствует в культуре различных народов как особая манера пения без слов, с характерным быстрым переключением голосовых регистров, то есть с чередованием грудных и фальцетных звуков. Принятое у тирольцев название этого жанра — йодль (йодлер, йодлинг) является звукоподражательным. Как правило, альпийские певцы выпевают в этой своеобразной манере звукосочетания вроде «Hodaro», «Iohodraeho», «Holadaittijo» и т. п. В швейцарской народной музыке техника появилась, вероятно, среди альпийских пастухов, как способ перекликаться находясь на вершинах гор, и после стала традиционной для всей Швейцарии. Йодль часто служит припевом к народной песне.
Kyiv, Steve

Природа. Народные традиции. Рябина.

23 сентября — день памяти Петра-Павла-рябинников.
По обычаю в этот день собирали рябину, ставшую к этой дате менее горькой, чем прежде, и гроздьями вешали под крышу ("чтобы прозябла, провяла, сахару поднабрала"). Но часть кистей непременно оставляли на ветвях для всякой птицы. При этом примечали: если рябины в лесу много — жди дождливой осени, а зимы — холодной и суровой.

+ красота с ФотоФорума (nikoo)
Kyiv, Steve

Поезія. Ліна Костенко.

***
Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння' у вузликах лежать.

Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна -
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...

Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.